Latinka

main.md

Зроблено за проханнями.

Абетка

Кирилиця	Латиниця		Кирилиця	Латиниця		Кирилиця	Латиниця
А а	A a		Я я	Ja ja
Б б	B b
В в	V v
Г г	H h
Ґ ґ	G g
Д д	D d
Е е	E e		Є є	Je je
З з	Z z		Ж ж	Ž ž
И и	I ı
І і	İ i		Ї ї	Jı jı, Ji ji
Й й	J j		ь	j		ʼй	ј ~ јј
К к	K k
Л л	L l
М м	M m
Н н	N n
О о	O o
П п	P p
Р р	R r
С с	S s		Ш ш	Š š		Щ щ	Šč šč
Т т	T t
У у	U u		Ю ю	Ju ju
Ф ф	F f
Х х	X x
Ц ц	C c		Ч ч	Č č

До абетки

Не входять до кириличної абетки, але в латиничну і теж окремі звуки:

Кирилиця	Латиниця
Дз дз	Ʒ ʒ
Дж дж	Ǯ ǯ

Допоміжні букви, не входять в абетку, втч. латиничну:

Кирилиця	Латиниця
Ѣ ѣ	Ê ê
oПъ	ôП
Јо	jœ
JoПъ	œ̂П
Ў ў	W w
Ҁ ҁ	Q q
Ѵ ѵ	Y y

Oстанні для передачі звуків [q], [y] і [w] (а також подібних), як от німецьке München → Mynxen, кримське Aqyar → Aqjar чи анґлійська wine → wajn. Однак ці букви необовʼязкові і можна писати за вимовою: Minxen, Akjar i vajn відповідно.

Розлогіше про буков з дашками — далі, насамперед в розділі Дашок.

Нотатка

• Г — Голосна
• П — приголосний
• J — йот

Необовʼязкові альтернативні букви. А саме додавання акута для декотрих мʼяких приголосних.

Латиниця	Альтернатива
Dj dj	D́ d́
Ʒj ʒj	Ʒ́ ʒ́
Zj zj	Ź ź
Lj lj	Ĺ ĺ
Nj nj	Ń ń
Rj rj	Ŕ ŕ
Sj sj	Ś ś
Tj tj	T́ t́
Cj cj	Ć ć

Чи навпаки зменшїння буков абетки, насамперед не-ASCII.

Латиниця	Альтернатива
Ʒ ʒ	Dz dz
Ǯ ǯ	Dž dž
C C	Ts ts
Č č	Tš tš

Альтернативна ґрафіка

Латиниця	Альтернатива
c	ſ
č	ſ̌
ć	ſ́

Основа

Як приклад чи ідея взяті з:

• максимовичівка — декотрі етимолоґічні записи;

• ґаївка — спосіб мʼякостї;

• міжсловʼянська — ліберальність запису.

Подовження

Двома буквами, або другою буквою діґрафа:

Кірілиця	Латіниця
чч	čč
джж	džž

Йот

Правило:

Голосні	Тверді	Тверді	Мʼякі		Пів	Пів		Решта	Решта
А								T	D
О	K	G			Č	Ǯ		C	Ʒ
Е	X	H			Š	Ž		S	Z
U	F	V	J			R			L
I	P	B
İ		M							N

Розлогіше. Якщо дві колонки мають однакову назву, то це пара приголосних, де перша для глухих, друга — дзвінких. Тож, читати j після:

1. голосних, [завжди] твердих і мʼяких, а також на початку слова — як й, якщо далі голосна чи допоміжний знак, або ніяк, тобто vjo = вйо, той = toj, vôjja = війя, jot = йот, krovj (можна і krov) = кров, vjʼ = вйʼ;

2. пів [твердих чи мʼяких], тобто по сутї р + приголосні з діакритикою — як ь, якщо далї голосна, або ніяк, тобто zbôžžja = збіжжя, Žjja = Жʼя, lêkarj (можна і lêkar) = лікар проти lêkarja = лікаря;

3. решти — як ь, тобто зять = zjatj, якщо треба тут й, то зʼява = zjjava — тобто фонетика (як вже в мільйон, нью ітд) + попередні.

І додаткове окреме правило: якщо j грає роль роздїльника, то він помʼякшує лише частково, тобто як чинна і, а не повністю як ь.

Сам апостроф використовується для усїку слова, де і був використаний в пункті № 1: (апокопа) може → моʼ, (синкопа) сьогодні → сьоʼдні, (афереза) ще ʼдин ітд.

Після завжди твердих неможливо поставити мʼякий знак. Так, є слова — переважно чужоземні, а в питомих це виняток — як капюшон, кювет ітд, але тут вони стають як пʼюре, кʼювет або записуються відповідно чужомовної вимови, як капішон.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, тьмяний, цвях, але: вербʼя, торфʼяний, червʼяк. Коли такий приголосний належить до префікса, то апостроф пишеться, як і в тих же словах без префікса: звʼязок, звʼялити, підвʼязати, розмʼякшити.

Як можна побачити вище з витягу правописа, в питомих згадується переважно сполука -вя- в різних місцях. Напочатку слова з декотрим приголосним, як в цвях, свято, але в таких випадках можливі зміни:

• я → а, тобто цвах, також декотрі зберігають мʼякість, але лише одного звука, тобто цьвах;

• таки поставити апостроф: свʼято; або не писати, але мати на увазі, що там йот.

В більшості випадків, особливо коли було ѧ, писати просто ʼя, як в пʼять, морфолоґія теж допоможе: мавпʼячий ← коровʼячий, тьмʼяний ← деревʼяний ітд. Зі згаданого виняток лише цвях, котре не обовʼязково може мати я, бо походить від німецької, а я від польської, як посередниці, а саме слова ćwięk, де ę → ѧ, що нам вже знайомо, а відки там взялося, це вже гинше питаннє.

Якщо ж таки дуже хочете помʼякшувати, то правило з другого пункту, однак це може частково ламати згадану морфолоґічну гармонію.

Тож, так, буква j тут, безсумнівно, буде важкою буквою, однак виучите ті ж самі правила, котрі і так учили при кірілиці, що розподїлені між апострофом, ґрупи іменників і прикметників, мʼякого знака ітд. Тобто тут все лоґічно в одну купу і додаткова перевага — майже всюди однакова морфеміка.

Дашок

Якщо не розбираєтеся, завжди можете писати і.

• ê походить від ѣ і е, тому можуть чергування: секти → [він] сік, sektı → sêk. Помʼякшує попередній приголосний, крім згаданих завжди твердих чи мʼяких. Декотрі говірки можуть мати свою вимову, найпоширенїші: е, і͡е…

• о̂ походить від о, те саме: сік → [немає] соку. Не помʼякшує як і сама і. Так само і тут, говірки можуть вимовляти як: о, у͡о ітд.

Можлива проблема: в декотрих випадках і в декотрих говірках (і є стандардною українською) відбувся перехід е → о як жена → жона. Я в таких випадках залишаю букву з контрою відбуваїться зміна: źônka, бо źona + ka, навіть при слові як oźenıtı…

Ліґатура œ

• о, що від е, зазвичай є основною вимовою, особливо після шипячих: źœna, pśœno ітд;

• е що від о — зазвичай після й, ц, дз і теж після шипячих; якщо поперед «мяка» ј, то ві вимові як е ций j може зникнути або ставани н, л чи апострофом після губних: poplavjœnıj.

Тому часто буває в наростках. Приклади, в дужках говіркові варіянти:

• poljœ – poljœvıj – poljœvık,
  поле (польо) – польовий (полевий) – польовик (полевик);

• bôj – bojœvıj – bojœvık,
  бій – бойовий (боєвий) – боєвик.

• sıla – sılœvıj – sılœvık,
  сила – силовий – силовик.

Особливі випадки:

• rjœ̂k від rjœktı (ректи) і rœ̂k як час, rêk від rêka як потік води; перші два мають однакового [етимолоґічного] корня;

• njœ̂s від njœstı, -nœ̂s в іменниках від nœsıtı, nôs як частина тіла; знов, всі крім останнього мають однаково корня.

Тут мій довільний спосіб розмежити: де зазвичай е і особливо якщо гинша семантіка — додати j, але загалом варто дослідити цю тему детальніше згодом.

• œ̂ — походить від і чергується з œ: Kıjœ̂v → Kıjœva.

Нагадаю, ці додаткові букви не обовʼязкові, а запамятати як читати за чинним стандартом просто: дашок нагорі — читай як і. Немає? Букви вже перед тобою, перебирати не довго.

Українська знає також гинші зміни голосних, але їх можна не враховувати.

Інші знаки

Замість гачка може будь-який симбол, але обрано саме гачка, бо це стандарт.

Про всяк зазначу, що гачок не позначає шипʼячість звука, як богато хто гадає, а палаталізацію, тобто зміну звука. Чому саме під такі букви? Бо є закономірність і вплив латини.

Латина, тобто перша палаталізація. Як знаєте, c раніше позначала к, але в різних мовах стала звучати по різному, для словʼянських мов це переважно ц як center → центер, таким чином к → ц. Те саме про ґ → дз, г → з і х → с. Так, якби не надта любов словʼянських мов до палаталізацій і декотрих гинших складнощів, то без проблем могли би мати щось подібне, що і романські мови, де буква c може позначати к і, наприклад, ц. Чисто умовно ніщо не заважає вдатися до такого, але тоді ортоґрафія буде заскладною, щось на рівні франційській або анґлійській.

Друга палаталізація має наступні зміни: к → ч, ґ → дж, г → ж і х → ш. Тут маємо закономірність, тож і приписуємо знак.

Варто також зазначити про, перше, йотацію, це коли маємо нового звука з якогось звука + й, а саме т → ч, д → дж, с → ш і з → ж. Друге, асиміляцію, котра досить обширна, якщо мова про попередні звуки, то існують т → ц, д → дз, ш → с і ж → з.

Про всяк приклади зі всього згаданого:

Палаталізація

Слово	Перша	Друга
dux	dusê	duška
sluha	sluzê	služka
ruka	rucê	ručka
ʒıga	ʒıʒê	ʒıǯka

Йотація і асіміляція

Було	Стало		Було	Стало
platıtı	plaču		bohato	bohacjko
xodıtı	xoǯu		ljud	ljuʒtvo
prosıtı	prošu		mıluješsja	mılujessja
kazatı	kažu		merežcê	merezcê

Волосне, певні правила асіміляції можна звести до такого:

• Якщо дві букви можуть мати акут, то перша має акут як і друга. Тобто: cč → čč або čc → cc ітд.

• Якщо перша буква не може мати, але перетворюється в таку, то змінюється. Тобто: tč → čč, tc → cc ітд. Подібне особливо помітно в морфолоґії: kozak на kozaksjkıj → kozacsjkıj → kozacjkıj, продовжимо, + čına → kozaččına проти pansjkıj → panščına і zaporôhsjkıj → zaporôzsjkıj → zaporôzjkıj → zaporôžčına. Тепер, гадаю, вам зрозуміло і, що головніше, видніше відки -чина проти -щина і подібні зміни.

Декотрі говірки не мають третю палаталізацію, тобто платити → платю, ходити → ходю, просити → просю і казати → казю. Також загалом українська не дуже розрізняє, як польська, афрікати і окремі букви як тш з ч, тому в таких випадках задля морфолоґії можна залишати korotše protı koroče, bohatsjko проти bohacjko ітд; або обмежитися заміною одною буквою в парі, нп. s → z в ljudztvo.

Кінець

Якщо якісь додаткові питання — до коментарів.